5 Березня 2025
Наскільки прогресивна Сара Брайтман?
Вона втратила своє диско-серце для космічного десантника (англ. Starship Trooper) у 1978 році, але через 20 років стала однією з найбільших зірок класичного кросовера у світі. Від Hot Gossip до «Привида опери» та концептуальних альбомів про космос, ми маємо запитати: наскільки прогресивна Сара Брайтман?
Ангел музики: Сара Брайтман
Я слухала Floyd, Santana, Майка Олдфілда, White Noise... коли я про це думаю, то була досить прогресивною дуже рано.
Задовго до свого диско-хіта «I Lost My Heart to a Starship Trooper» космос був місцем для Сари Брайтман. Дитина 60-х — народилася в 1960 році в Беркхамстеді, Гартфордшир — коли Аполлон-11 досяг Місяця в 1969 році, ця історична подія стала її натхненням. «Це змінило мене, — сказала вона в телешоу Loose Women у 2013 році. — Я побачила, що люди можуть робити дивовижні речі у своєму житті та мислити нестандартно. Це був момент, коли я почала дійсно зосереджуватися на тому, що я могла б зробити».
Якщо семирічна Брайтман здається розвиненою не за роками, то це тому, що вона такою і була. Вона танцювала та грала на фортепіано з трьох років. У 11 років вона отримала місце в школі виконавських мистецтв у Трінгу та навчалася балету в Бірмінгемі. У 13 років вона вже виступала на Вест-Енді. У міру розвитку її виконавських навичок розвивалася і пристрасть до прогресивної музики. «Мені подобалося розглядати платівки мого батька, — каже вона. — Він любив такі гурти, як Deep Purple, і мене приваблювали обкладинки, я усвідомлювала, наскільки важливим є оформлення поряд із музикою».
Pan’s People у 1977 році, Брайтман друга праворуч
А перший альбом, який придбала Брайтман? «Це був “Brain Salad Surgery” ELP (Emerson, Lake & Palmer, — прим. перекл.), — сміється вона. — Я слухала Floyd, Santana, Майка Олдфілда, White Noise... якщо подумати, я була досить прогресивною дуже рано».
Схиляючись до драми, Брайтман потребувала спрямування своєї уваги. «Художня школа — це форма, якої ти маєш дотримуватися, — пояснює вона. — Ти маєш ідеї, силу та здатність, але ти повинен навчитися, як представити свій художній дух».
«Мені потрібна була "форма", тому що я не збиралася бути рок-співачкою, це був не мій спосіб життя, — каже вона. — Я походила від чогось традиційного, але під цим завжди було бунтарство та експериментальні речі».
Як танцівниця, співачка та авторка пісень, у 16 років Брайтман отримала роботу в танцювальній групі Pan’s People в музичній програмі Top of The Pops, перш ніж її запросили до Hot Gossip, які виступали в клубах, перш ніж їх помітив режисер Девід Мамет, який дав їм регулярне місце в шоу The Kenny Everett Video Show на ITV. Їхні сексуальні, рок-н-рольні номери одразу привернули увагу, а відкрите несхвалення активістки проти вседозволеності Мері Вайтхаус зробило їх ще популярнішими. «Я завжди була одягнена як цнотливиця в цій групі, — сміється Брайтман. — Мені було 17, 18 років, і першою піснею, з якою ми працювали, була “Trans-Europe Express” Kraftwerk. Завдяки Kraftwerk я пішла і купила синтезатор Yamaha CS-80, що було досить дивовижно. Коли я стала сольним виконавцем, я написала багато своїх бі-сайдів на ньому».
Сингл 1978 року «I Lost My Heart to a Starship Trooper»
Одного вечора Брайтман разом із подругою проходили повз сільський майдан у Літл-Гаддестоні й почули музику з вечірки у сусідньому маєтку. Вони вирішили проникнути туди без запрошення.
«Я сказала: "Ми почули музику і вирішили зайти..."», — згадує Брайтман. Вона звернулася до Ендрю Грема-Стюарта, власника маєтку та менеджера Tangerine Dream. Незабаром вони почали зустрічатися і одружилися протягом року.
«Він керував дуже цікавими гуртами, як-от Magazine, які були неймовірними. Мене захоплювала електронна музика, бо я любила ті шари, які вона створювала. Це було схоже на хор для мене. Електронна музика стала моїм майбутнім».
Брайтман обрали для запису поп-синглу разом із Hot Gossip під назвою «I Lost My Heart to a Starship Trooper». Його написав британський дует Typically Tropical, використовуючи популярність наукової фантастики та буму «Зоряних воєн» у той час («Флеш Гордон мене покинув, він полетів до зірок / Підступний Дарт Вейдер заслав мене на Марс»). Грем-Стюарт допомагав їй зорієнтуватися в ситуації, адже вона не зовсім розуміла, що відбувається.
Сингл увійшов у топ-10 у листопаді 1978 року та продався накладом у 500 000 копій. Брайтман записала ще кілька диско-синглів, які випустила на власному лейблі Whisper, але вони не мали такого ж успіху. Тож настав час переглянути напрямок її кар'єри. Мюзикли відкривали можливість використати її трьохоктавний діапазон сопрано.
Поступово піднімаючись у рейтингу виконавців у «Котах» та «Піратах Пензанса», вона отримала головну роль у мюзиклі «Соловей» 1982 року, де її помітив Ендрю Ллойд Веббер. Вони закохалися одне в одного як у творчому, так і в особистому плані, розлучилися зі своїми партнерами й одружилися у 1984 році. Два роки по тому вони створили новий надзвичайно успішний рок-мюзикл — «Привид опери», в якому Брайтман виконала головну роль Крістін.
«Ендрю виріс у добу прогресивної музики, — каже вона. — Його захоплював прогресивний рок так само, як і Рахманінов з Пуччіні. До того ж він уже створив альбом “Variations” (у 1978 році), що поєднував класику та рок».
Брайтман виступає на сцені в лондонському Альберт-голі, 2001 рік
Тар'я Турунен (колишня вокалістка Nightwish) і Шарон ден Адель (Within Temptation) мають схожий готичний стиль із Брайтман
Ендрю [Ллойд Веббер] виріс у добу прогресивної музики. Його захоплював прогресивний рок так само, як і Рахманінов з Пуччіні
Їхня любов до прогресивної музики відобразилася в новому проєкті, поряд із відсилками до Мейєрбера, Моцарта та Гілберта і Саллівана. «Класичні композитори були прогресивними музикантами свого часу, — каже вона. — Але коли я думаю про “Привида опери”, мені на думку спадають Pink Floyd. Головна тема мюзиклу [наспівує “дер-дер-дер-дердер”] — це з “Echoes”».
У «Привиді опери» голос Брайтман розкрився на повну силу. «У рок-музиці, — пояснює вона, — можна дозволити голосу піти в будь-якому напрямку для вияву емоцій і переживань людського життя. Згадайте Фредді Мерк'юрі та Queen: тут ніхто не стримує голос, дозволяючи йому просто линути, що притаманно і опері. Вона відкриває для голосу та думки простори, які важко уявити, і саме це робить її такою грандіозною. Це також суть прогресивної музики».
Коли Брайтман занурилася в оперу та класичну музику, її образ став ще більш театральним. У руках візіонерки костюмів і сценографії Марії Бйорнсон готична естетика «Привида опери» змінилася: замість невинної білої весільної сукні та природного макіяжу з’явилися глибокі декольте, корсети, струмливі атласні плащі з капюшонами, яскраво-червоні губи, густо нафарбовані вії та хвилясте темне волосся. Жінки-співачки по всьому світу, яких приваблював готичний та оперний стиль, звернули на це увагу: до середини 90-х цей образ став візуальним зразком для нової хвилі симфонічного прогресивного року та металу з жіночим вокалом.
Альбом Symphony 2008 року
Коли видання Prog піднімає цю тему, Брайтман здається не надто свідомою свого впливу. «Ви маєте на увазі Леді Гагу?» — запитує вона. Ні, ми говоримо про Within Temptation, Nightwish, Therion, Epica… Nightwish з Тар'єю Турунен навіть виконали «The Phantom of the Opera». «О, я ніколи не думала про це в контексті моди чи натхнення, я просто робила це з пристрастю», — сміється вона, перш ніж згадати свій альбом «Symphony» (2008). «Обкладинка з яскраво-червоною сукнею та готичним образом. Фон нахилений, і я ніби втікаю від чогось – це був складний період у моєму житті», — каже вона.
Готичний оперний стиль був не єдиним напрямком, який Брайтман хотіла дослідити у музиці. Її дебютний сольний альбом 1988 року «The Trees They Grow So High» виглядає як реліз лейблу 4AD, а його треклист містить аранжування народних пісень у виконанні Бенджаміна Бріттена. У наступному альбомі «As I Came Of Age» (1990) переплітаються народна музика та мюзикли. До 1993 року Брайтман розлучилася з Ллойдом Веббером і знайшла новий творчий напрямок – та нового коханого. Ним став продюсер та інженер Enigma, майстер семплів Франк Петерсон. Разом вони створили альбом «Dive», натхненний темою води, а її образ набув рис кіберпанкової русалки. Завдяки Петерсону електронна музика повернулася до арсеналу Брайтман. Вона вперше почула про Петерсона, коли виступала у Нью-Йорку в 1990 році.
Брайтман у чистому поп-режимі виконує свій хіт «I Lost My Heart to a Starship Trooper»
Сара Брайтман (праворуч) зі своїми колегами по «Котам» Фінолою Хьюз і Полом Ніколасом, 1981 рік
«Я працювала у мюзиклі “Аспекти любові” на Бродвеї, і щодня звукорежисер вмикав Enigma. Я думала: "Що це таке? Це просто неймовірно", — згадує вона. — Тож я запитала, і мені дали альбом».
«Я планувала сольну кар’єру й хотіла відійти від театру на деякий час. Мені сказали, що Франк мав ідею використати григоріанський спів у гурті (він виступав під псевдонімом F Gregorian), тож я з ним зв’язалася».
Петерсон жив у Гамбурзі, і коли вони почали працювати разом та зблизилися, Брайтман поринула одразу у два музичні світи.
«Протягом тижня я була в Італії, вивчаючи бельканто – оперну форму класичної музики, – а на вихідних ходила по клубах у Гамбурзі й слухала таких виконавців, як Свен Ват», – розповідає Брайтман. «Ось чому моя музика стала такою змішаною, і в результаті з’явився альбом “Fly” (1995) – дуже чистий прогресивний рок-альбом із елементами електроніки, року, класики та навіть опери (“La Wally”). Ми, можна сказати, започаткували жанр класичного кросоверу».
Петерсон був прихильником прогресивного року і прагнув розширювати межі жанру, але, як визнає Брайтман, він залишався «практичним». «Він стримував мої ідеї, щоб не втратити слухачів».
Однак аудиторія не тільки залишилася, а й значно зросла завдяки її класичним зв’язкам. У 1996 році її дует з італійським тенором Андреа Бочеллі, «Time to Say Goodbye», продався тиражем у 12 мільйонів копій. Брайтман виступала на масштабних телевізійних подіях, зокрема на Концерті пам’яті Діани (2007) та Олімпійських іграх у Пекіні (2008) разом із такими зірками, як Домінго, Каррерас та китайський король поп-музики Люй Хуань. На сьогодні її світові продажі перевищують 30 мільйонів копій, а також вона є Артистом ЮНЕСКО в ім’я миру. Брайтман підтримує молодих жінок у сфері науки та технологій і фінансує нові музичні таланти через стипендії Королівського Північного музичного коледжу.
Та її знову потягнуло до зірок. У 2013 році вона випустила альбом «Dreamchaser», який возз’єднав її з продюсером Майком Хеджесом – тим самим, що працював 19-річним звукоінженером над «Starship Trooper». Цей альбом, натхненний темою космосу, спонукав її до реального навчання в Росії для підготовки до польоту в космос.
«Я пройшла повний курс підготовки до польоту в космос, – каже вона, – але з причин, які я не можу розголошувати, довелося відмовитися. Але сам факт, що я стала підготовленим космонавтом – це вже щось дуже прогресивне, якщо згадати Pink Floyd і Бові...»
Прог залишається і в її новому альбомі «Hymn». Центральне місце в ньому займає пісня «Hymn» 1977 року британського гурту Barclay James Harvest, розкішно аранжована для шанувальників Брайтман. «Це прекрасна пісня – одночасно земна й небесна», – говорить вона про альбом, сповнений різноманітних впливів і стилів. Обкладинка, яку вона особисто вибрала, має духовний підтекст і містить символічні елементи – від масонських знаків до світського мистецтва.
Дебютний альбом «The Trees They Grow So High» і новий альбом «Hymn»
Минуло тридцять років з часів «Привида опери», але Брайтман продовжує експериментувати – чи то перевтілюючи Sigur R?s і Cocteau Twins у «Dreamchaser», чи змішуючи семпли Джона Бонема з Procol Harum у «La Luna».
«Усе завжди було про концепцію, – пояснює вона. – Вперше почувши «The War of the Worlds» Джеффа Вейна, я зрозуміла, що хочу робити щось подібне».
«Речі просто приходили в моє життя, – продовжує вона. – Я була поп-співачкою, яка досліджувала електроніку. Я була класичною виконавицею, яка любила танцювальну музику. І коли все це поєдналося, склалася моя нинішня кар’єра, що є для мене справжнім дивом».
Prog, випуск №93, 30.11.2018
Джерело:
